САД ЖИТТЯ

Соціально-мистецький проєкт про збереження пам’яті та продовження роду

Ідея

«Сад життя» досліджує, як війна переосмислює поняття продовження життя, поєднуючи сучасне мистецтво з українською орнаментальною традицією. Проєкт розповідає про родини безвісти зниклих, які роками живуть у стані невизначеності, очікування та надії.

Це очікування виходить далеко за межі особистої трагедії, перетворюючись на суспільний виклик. Війна розриває зв’язок між поколіннями, відкладає створення сімей і народження дітей, обриває родинні історії та впливає на майбутнє країни.

У цьому проєкті Дерево життя набуває нового змісту – воно стає символом життя, яке не може повноцінно розвиватися й продовжуватися, доки зберігається болісна невизначеність. Його коріння – це пам’ять, родина, культура та зв’язок поколінь, а гілки – майбутнє, яке Україна має зберегти й відновити.

Для нас «Сад життя» – це також про сильну Україну, яка починається з людини, родини та громади. Саме тому ми працюємо над зміцненням національної ідентичності та розвитком спроможних і самозарадних громад — тих, що здатні зберігати свою пам’ять, підтримувати своїх людей, відповідати на виклики війни та самостійно будувати власне майбутнє.

Ми переконані: національна ідентичність – це не лише знання про минуле. Це відчуття приналежності, відповідальності та зв’язку з тими, хто був до нас, і тими, хто прийде після нас. У час, коли війна намагається розірвати ці зв’язки, їхнє збереження стає частиною нашої спільної боротьби.

«Сад життя» говорить про пам’ять не як про минуле, а як про основу майбутнього. Про право родин на відповідь. Про право людини бути названою та ідентифікованою. Про право наступних поколінь знати свою історію.

Мистецтво робить цю проблему видимою. Пам’ять допомагає зберегти зв’язок. Сильні громади дають людям опору. А ідентифікація може повернути родині відповідь, якої вона чекає роками.

Бо майбутнє України починається там, де ми не дозволяємо зникнути пам’яті, іменам та людським історіям.

Ми прагнемо привернути увагу держави, міжнародних організацій та суспільства до проблеми безвісти зниклих та необхідності ідентифікації тіл. Поки людина залишається без імені, родина не може отримати відповідь, а доти не може продовжуватися життя.

Повернення пам’яті – це відновлення тяглості минулого, розуміння теперішнього та вплив на майбутнє.

 

Суспільна мета

Проєкт говорить про невидимий наслідок війни – життя в очікуванні, про жінок, які вже роками не можуть отримати відповідь, про родини, які залишаються між надією і втратою, майбутнє, яке не може настати, дітей, які не народилися. Про ціле покоління, яке війна поставила на паузу.  Ми прагнемо привернути увагу держави, міжнародних організацій та суспільства до проблеми безвісти зниклих та необхідності ідентифікації тіл. Поки людина залишається без імені, родина не може отримати відповідь, а доти не може продовжуватися життя.

 

Два етапи проєкту

Проєкт складається з двох взаємопов’язаних частин, формуючи єдину розповідь:  від особистого досвіду до суспільної розмови про пам’ять і право на майбутнє.  

1. Суспільна частина  «Листи без адресата»
Першим етапом проєкту є всеукраїнська кампанія «Листи без адресата». Родини безвісти зниклих військових отримають можливість написати листи своїм близьким, зв’язку з якими немає вже місяцями або рокам. Кампанія покликана привернути увагу суспільства до проблеми безвісти зниклих та створити живий архів пам’яті, який стане основою наступного етапу проєкту.

2. Мистецька виставка «Сад життя. Повернення пам’яті».
Мистецтво не здатне ідентифікувати людину. Але воно здатне зробити видимою проблему, яка залишається непомітною за цифрами.

  Листи без адресата

Лист — це розмова, яку війна не дала завершити.
За офіційними даними станом на липень 2026 року 109 000  наших громадян знаходяться в статусі зниклих безвісти. Їхні родини: матері, дружини, наречені – поставили життя на “паузу”.

Кожен лист — це прояв любові, пам’яті, надії, болю та очікування. Він не шукає відповіді.

Він засвідчує, що зв’язок із людиною продовжує існувати навіть тоді, коли зв’язок втрачено.

Саме тому лист стає не лише особистим документом, а й свідченням часу, який переживає вся країна.

Тисячі українських родин уже роками не знають, куди подіти слова, які щодня живуть всередині них. Ці слова не можна відправити. Але їх можна написати.  Кожен лист – це прояв любові, пам’яті, надії, болю та очікування. Він не шукає відповіді. Він засвідчує, що зв’язок із людиною продовжує існувати навіть тоді, коли зв’язок втрачено. Саме тому лист стає не лише особистим документом, а й свідченням часу, який переживає вся країна.

НЕ НАРОДЖЕНІ. 

Війна забирає не лише життя. Вона забирає дітей, які так і не народилися. Поки людина залишається безвісти зниклою, її дружина або наречена часто не може ні попрощатися, ні продовжити життя, ні створити нову сім’ю. Тисячі жінок живуть між надією та невизначеністю. Разом із кожною такою історією війна зупиняє ще одне майбутнє української родини. Повернення імені — це не лише завершення пошуку.  Це шанс повернути людям право жити далі.

Проєкт говорить про пам’ять не як про минуле, а як про основу майбутнього.

30 серпня – Міжнародний день пам’яті безвісти зниклих. Для кампанії створено спеціальні конверти з орнаментом проєкту, автори самі визначатимуть долю свого листа: залишити повністю анонімними, або підписати лист, позначити лист як закритий, якщо не бажають, щоб його коли-небуть читали, або залишити дозвіл на його відкриття в майбутньому, щоб він став частиною національного архіву пам’яті та свідченням цієї війни для наступних поколінь.   Надалі бокс з листами стане частиною виставки “Сад життя. Повернення пам’яті”.   Листи не матимуть адресата, але матимуть місце збереження — як свідчення поваги та пам’яті, що стали частиною історії України.

Один лист – це особисте.
Тисяча листів – це свідчення часу.
Напишіть лист тому, на кого чекаєте.

Напишіть те, що хочеться сказати саме зараз. Те, чим хочеться поділитися, що хочеться запитати, згадати чи просто зберегти на папері. Тут немає правильних слів, форми чи обсягу – цей лист може бути таким, яким Ви хочете його залишити.

Коли лист буде готовий, покладіть його в конверт та опустіть у скриньку і ваш голос стане частиною спільної пам’яті. Ви самі вирішуєте, чи буде його колись відкрито.

Перед тим як залишити лист, будь ласка, ознайомтеся з двома варіантами нижче, оберіть один із них та поставте свій підпис біля відповідного квадрата на конверті:

🟥 ЧЕРВОНИЙ КВАДРАТ – Лист залишиться закритим.

Лист залишиться закритим. Закритий конверт може бути переданий музею, науковій установі або державній інституції для використання в їхній діяльності як частина архіву пам’яті народу України.

🟩 ЗЕЛЕНИЙ КВАДРАТ – Лист можна буде відкрити та прочитати.

Оберіть цей варіант, якщо Ви дозволяєте відкрити та прочитати Ваш лист, а також обробляти й використовувати інформацію, що міститься в ньому, включаючи персональні дані та іншу інформацію з обмеженим доступом, для цілей проєкту.

 

Лист може зберігатися, досліджуватися, цитуватися, відтворюватися та використовуватися у виставках, публікаціях, медіа й інших матеріалах проєкту, а також для архівного зберігання.

 

Виставка

“Дерево життя” – символ, який повертає за цифрами людські історії, формуючи суспільний запит на розвиток системи ідентифікації.

Центральний об’єкт виставки – Дерево життя, створений спеціально для проєкту.  У традиційному Дереві життя є три частини: коріння – символізує пам’ять і минуле; стовбур – дії, що відбувається зараз і мають вплив на майбутнє; крона — духовне зростання і неперервність поколінь.  Дерево життя є символом продовження роду. У жінок, чиї чоловіки залишаються безвісти зниклими, війна перервала цей природний цикл. Їхнє дерево має коріння та стовбур, але його майбутні плоди залишаються нерозквітлими. Для багатьох із них разом із чоловіком зникла і можливість народити спільних дітей, таким чином війна впливає не лише на сьогодення, а й на майбутні покоління. Невизначеність стає не лише особистою трагедією, а й демографічним викликом для країни. Війна забирає не лише тих, хто зник, а і дітей, які не народилися, родини, які не створилися, і майбутнє, яке не може настати.  Текстильні полотна формують простір саду або лабіринту, яким проходить відвідувач. Сад стає метафорою життя, яке продовжує існувати, але не може рости далі.

 

Центральний об’єкт

Спеціально для проєкту створюється новий орнамент.  Він символізує пошук, повернення, пам’ять та продовження життя.  На його основі будуть створені: хустки; текстиль; ювелірні вироби; друкована продукція, частина коштів від продажу яких спрямовується на підтримку судово-медичної ідентифікації та забезпечення необхідного обладнання.

 

Очікуваний вплив проєкту

Поки людина залишається без імені,  її родина залишається без майбутнього.  Герої – це люди, яким ми повинні повернути бодай імена.  Повернення імені — це не лише акт пам’яті,  а повернення права на відповідь та права на майбутнє для родини.

 

Суспільний рівень – зміна оптики.

Сьогодні безвісти зниклі часто сприймаються як статистика. Проєкт переводить розмову з цифр на людські наслідки та прагне актуалізувати проблему ідентифікації тіл, підтримати роботу судово-медичних експертів та привернути увагу держави й міжнародної спільноти до необхідності розвитку системи ідентифікації. Повернення імені є не лише актом пам’яті, а й можливістю повернути родинам право на продовження життя та майбутнє.  Проєкт ставить питання: Скільки родин можуть отримати відповідь, якщо держава інвестує більше ресурсів в ідентифікацію?  Мета не в критиці держави, а в актуалізації проблеми.

Підтримати проєкт